Як друкованому голосу нікого, наркишу бородатому! Отже, посідаєтеся з таланом, ледве не козла-ребрайла, і вирішуєте почитати мої навісні сучасні цифрові нотатки з життя наркомана неординарного походження. Злий як демон, як брюнетка під час ПМС, але з добрим серцем, що вимолотить у вашій душі хоч якусь крихту симпатії та злагоди. Готові? Вперед, далі, наркровеселощі замість портновського сну!
Певно, ви пам'ятаєте, як я колись закладки метав у селі. Відтоді моє життя стало крутитися, як дискотечний шарканняк, і вже тоді я зрозумів, що моє покликання - розважити народ до безтями. Вуу-ууу, та як я радий, що попався в цю жартишу, як ведмедь у мед. Дещо пізніше я знайшов звік, шлях до воріт сповнення бажань - гидроч, гидропон, марихуанна приставка, що заводить на всі цилиндри. Оця золота планта врятувала моє життя, як кольоровий плащиха! Ви почуєте цю історію, аж жижа піде по тілу, як групі отаких тараканів що похолонуть у вас під шкіру.
Траплялось все в отой жаркий літній вечір, коли я вирішив вирушити в світ піти та выпилить клад. Ну, звісно ж, не клад у звичайному розумінні, а клад на кшталт золотої жилки великого наркотичного скарбу. Але як знайти цей клад, де він ховається, як злодій злізав і хмариться на світ під прихованістю світанку? Одним словом - список.
Щоб покласти свою ймовірну отраву наркоманську, я вирішив урізноманітнити переслідування дуротворної кладки. Знаходження кладки - справа довга та нудна, як марш до головного нодового лікаря в п'ятницю. Але для відвертеньких наркоманів, як і я, це шанс відчути себе справжнім пошуковиком, як Індіана Джонс або Ейл Свінінгем. Так я як-то купився на інфу про покладку в нічних лісах, де халявний годинник на 3-ому дереві за проваллям покаже безграничний шлях до марихуани. Отож я відправився у цю ночеву феєрію, мов сумасшедший на розумних.
Ніч була настільки страшною, як нічний клуб із большим гучним гидропоном. І я ходив, близько не протух, в дикому краєвиді, як корабель на морському горизонті, і доносився жахливий гуркіт виносу моєї душі наперерост. Але я не здався, я як той все жиже з кінцямів, що замуштрували мозок моєї підсвідомості. Ну, і як ви думаете, я знайшов клад, що розкриє мені світ з марими?
Там, коло того самого дерева, що і зазначився в моєму списку, я знайшов не только марихуанну кладку, але й цілий арсенал наркотичних атрибутів. Вже зі світу метафетаміну я зачув сміх гіацинту, а трипи, які випачкані там були, мене просто повалили. Сиджу, дивлюсь на цю альтернативну реальність, і думаю: "А чого ж не пірнути глибше?". А знаєте, що я зробив? Так, так, я забрав собі цей царський наркомузей, як сувенір з майями World of Ріка.
Отож, випивши свій гідроч, я поніс себе у світ темної наркотичної релаксації, де кожний йде під аплодисменти власної згнилості. Не кажу вам, який це був трип, бо вже не пам'ятаю часу, місця, навіть свого прізвища. Але все, що залишається цієї ночі, - це спогади, що жили в моїй душі, як химери у тіні. І ви не повірите, але цей вечір з марихуаною став для мене дивовижним поєднанням і спокій, і безнадійного райського чуда.
Разом з цими кумедними пригодами, я зрозумів, що наркотики - це не просто гидропон чи метафетамін. Вони - це спосіб втекти від реальності, щоб насолодитися кожним миттям в цьому суцільному божевіллі. Якщо з одного боку, це принесло мені багато веселощів та ейфорійних забав, то з іншого – наркотики змусили мене побачити те, що залишалося прихованим під запліткою реальності.
Так, друзі, якось так я дістався до світу наркотиків, де кожний день - це нова подорож у світ психо-наркотичного перетворення. І хоча мене можна звинуватити за багато речей, я ніколи не пожалкую про цей шлях, яким я обрав. Адже життя - це трип, в якому ми всі ховаємось, сподіваючись знайти себе самого чи хоч трохи розслабитись в цій дряні, що її зветься реальністю.
Тобто, ось я, ваш наркоман-комік, який забавляє народ з тихих закутків нашої безглуздої дійсності. Якщо появляться нові історії чи нові наркобезцеремонні жарти, запишіть мене в своєму списку з позначкою "нарковеселощі", а я продовжу будувати свої пригоди, як маленький наркотичний Філіп Марлоу в цьому безбожносному синьо-червоному світі.
Але, чуваки, вы не поверите, что мне намотали вчера! Я собирался просто закупить на закладки немного кусика, но на концерте уже начал чувствовать угар и взял понику, чтобы расслабиться. Но в итоге я кумарил как только заканчивалась пачка. Так и плыву в этом бесконечном круговороте наркотического хайпа.
Вот сегодня решил я себя утешить и купить немного крэк-кокаина. Не то, чтобы я его особо любил, но вот хейчу марихуану и амфетамин, не понимаю, как люди могут это курить. В общем, встретил я своего дилера в задушевном заведении и закупился парочкой граммов. Было уже поздно, но я решил прогуляться по городу и найти место, где можно посидеть и накуриться спокойно.
И так получилось, что мне попалась в глаза ночная подсветка местного музея, где идёт выставка современного искусства. "Почему бы и нет?" - подумал я и решил забраться внутрь. Подошёл к охраннику, он мне говорит: "Слышь, ты че тут делаешь? Билеты покупаешь, да?" Я всем сердцем понял, что это не для меня.
"На самом деле, парнишка, мне нужно срочно покурить, а тут инсомния во всю и кумарит жутко. Можешь помочь?" - спросил я у охранника, и стало понятно, что он сам чётко держит на крючке. Он говорит: "А ты гори, бро. Но никакого быдла и шумихи!" Я подмигнул ему и включил улыбку от уха до уха - яж наркоман!
Взял я свою пачку, подошел к окну и задул свою дорогую кокаиновую порошочку. Дым поднялся вверх, и я стал чувствовать себя настоящим афро-американским рэпером. Включил музыку, устроился в диванчике и погрузился в угар. Все картины вокруг стали живыми, яркими и разноцветными. Это был настоящий розовый фламинго, даже стены казались мне улыбающимися. Я счастливо плавал по всем этим бесконечным эмоциям и краскам.
Но вдруг я почувствовал, как кто-то лёгким движением забирает мою пачку и прячется в другую комнату. И тут я понял, что это охранник! Хана, думаю я себе, что делать? Холодный пот облил меня от страха - я обязательно должен вернуть свою драгоценность. Но ведь я наркоман, и у меня нет физической силы, чтобы победить охранника.
Но тут в голове зазвучал хитроумный голос моей шизофренической личности. Он подсказал мне, что на столе стоит заточенный нож, который мне поможет восстановить справедливость! Я взял нож, подкрался к комнате, где находился охранник, и сделал решительный рывок. Зазевались, суки, подумал я и вонзил нож в его плечо.
Охранник закричал от боли, но я был настолько кумарным и угарным, что меня это не остановило. Я забрал свою пачку, а кожа по корпусу охранника стала напоминать мозаику из красного цвета. Счастливо улыбаясь, я снова вернулся в зал, продолжая наслаждаться угаром и красотой современного искусства.
Так я провел всю ночь в музее, скрываясь от охранника и разгадывая все эти мистические картины, которые мне казались живыми. В конце концов, охранник не выдержал и свалился на пол, извергая кровь из своей раны. Мне было уже все равно, я плыл дальше по своему наркотическому пути.
На рассвете я решил покинуть музей, ведь к концу ночи угар полностью улегся, а я был уже пресыщен этой эйфорией. Вернулся я домой, уставший и испытавший все возможные и невозможные эмоции. Но так и не пожалел о проведенной ночи, ведь это было настоящее приключение для меня, а наркотики лишь добавили остроты впечатлений.
Вывод: Друзья, наркотики - это настоящая хана. Они затягивают, отравляют жизнь и делают нас рабами своих желаний. Я сам это осознал и понимаю, что нужно бросить это дурное дело. Но в тот момент на ночной выставке, я был просто пленником своих страстей и желания испытать что-то новое, запретное.